Як виявилося, свідоме нанесення собі болю, яке отримало назву селфхарм, досить розповсюджене явище. Особливо серед підлітків. Це фізична форма аутоагресивної поведінки, за якої людина завдає сама собі шкоди, без цілі вчинити самогубство.
Самоушкодження описують як поведінку, при якій той, хто завдає собі шкоди, таким чином шукає спосіб впоратися з тривожними думками та почуттями.
Самоушкодження зазвичай починається як спосіб послабити наростаючий тиск від важких думок і може дати тимчасове полегшення від емоційного болю, яку відчуває людина.
Але справа в тому, що таке полегшення носить тимчасовий характер, оскільки не вирішує проблему, яка їх викликала.
Після йде почуття провини і сорому, і цикл повторюється.
Коли підлітки відчувають смуток, тривогу або розгубленість, емоції можуть бути настільки сильними, що вони призводять до актів самоушкодження. Більшість дітей, які наносять собі травми, роблять це тому, що відчувають стрес, тривогу, душевні страждання. Діти це пояснюють тим, що таким чином вони блокують душевний біль і їм так стає легше.
Селфхарм у будь-якому випадку є криком про допомогу. Діти або дорослі не наважуються сказати про це прямо, тому вдаються до таких способів привернення уваги.
Наступне питання полягає в тому, що ж отримує підліток від отримання фізичного болю в такий спосіб:
- зняття емоційної напруги;
- можливість зняття гніву, агресії за неможливості випуску цих емоцій здоровим способом;
- «повернення в реальність», коли підліток у такий спосіб намагається вийти зі стану апатії, переключитися тощо.
- демонстрація своїх страждань, сигнал про допомогу.
Як допомогти дитині, яка займається самоушкодженням
Якщо ви помітили, що дитина займається селфхармом, першою дією має бути не злість чи бажання насварити, а розмова з дитиною у спокійній та довірливій атмосфері. Висловіть щире занепокоєння, розпитайте, що сталося.
У разі, коли дитина не захоче розповідати, спокійно продовжуйте розмову, ставте уточнювальні запитання на кшталт: «Що ти відчуваєш?», «Коли це сталося?», «Може, ми спробуємо про це поговорити?», «Я непокоюся за тебе».
Недопустими є питання: «І що це ти наробив/наробила?», «Що немає чим зайнятися?», «Ти зовсім дурний/дурна?» тощо.
Підліткам та дітям важливо відчувати, що вони потрібні, що за них переживають. Якщо дитина зовсім не йде на контакт та продовжує заподіювати собі шкоду, слід звернутися до психолога, психіатра чи психотерапевта. Спеціаліст залежить від ступеня травмованості дитини.
Не варто боятися залучати фахівця. Це не соромно й не означає, що ви — погані батьки та не впоралися з вихованням. Можливо, дитина за щось відчуває провину або стикнулася з неприємностями у школі — і не хотіла про це розповідати.
Відмова дитини від допомоги може означати ще складніший випадок. А просто чекати не відновить ментальне здоров’я та не вирішить проблем. У такому випадку батьки мають брати ситуацію у власні руки, пояснити дитині важливість терапії та розпочати її.
Профілактикою селфхарму є довіра та щирий контакт з дитиною. Батьки мають казати дитині, що люблять її, турбуватися та опікуватися, цікавитися її життям. Навчайте дитину піклуватися про своє фізичне та ментальне здоров’я. Давайте їй можливість займатися хобі, яке їй цікаве — це допоможе вивільняти емоції, зменшувати напругу.
